flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Добрий звичай, не позичай…

24 квітня 2024, 16:14

17 січня 2024 року Надвірнянський районний суд виніс заочне рішення, яким відмовив у задоволенні позову про стягнення боргу за договором позики. На дане рішення представник позичальника подав апеляційну скаргу.

22 квітня 2024 року колегія суддів Івано-Франківського апеляційного суду у відкритому судовому засіданні розглянула справу про стягнення боргу за договором позики, відмовила у  задоволенні апеляційної скарги представника, заочне рішення Надвірнянського районного суду від 17 січня 2024 року залишене без змін.

В січні 2023 року мешканець Надвірнянського району звернувся з позовом до земляка про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він в січні 2020 року за усною угодою позики передав позичальнику 3 000 дол. США, які останній зобов’язувався повернути до кінця року. При фактичному одержанні вказаної суми позичальник розписки не написав, оскільки він як позикодавець вірив позичальнику. При передачі коштів була присутня тільки дружина позичальника.

Через рік, починаючи з січня 2021 року, позичальник постійно в усній формі вимагав повернення боргу, однак отримувач позики боргу на повертав. Зі слів позичальника, борг відповідач не заперечував, але по надуманих мотивах і підставах відмовлявся повернути гроші.

З приводу вчинення неправоміних дій відповідача позивач звернувся до Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про злочин.

Постановою дізнавача СД Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 06.04.2023 кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (а.с .44-45).

Позивач просив суд стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 3000 доларів США та 3% річних з простроченої суми у розмірі 140 доларів США.

Надвірнянський районний суд виніс заочне рішення, оскільки відповідач не надав суду відзив на позовну заяву та двічі не являвся в судові засідання, хоча належним чином був повідомлений, про причини неявки відповідач суд не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутності не надсилав.

Заочним рішенням від 17 січня 2024 року позивачу відмовлено в задоволенні позову, суд вважав непідтвердженим факт отримання відповідачем грошей в борг, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів для підтвердження своїх позовних вимог, які ґрунтуються на припущеннях.

В судове засідання апеляційного суду сторони повторно не з’явились, про поважність причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками Надвірнянського районного суду та вважала їх законними та обґрунтованими.

Судом першої інстанції враховано, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки зазначені позивачем обставини, ґрунтуються на припущеннях. Пред’являючи позов про стягнення боргу за позикою та посилаючись на усну домовленість, позивач не підтвердив своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов’язання. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги покази свідків - дружини та доньки позивача, не заслуговують на увагу, оскільки таке не знайшло свого документального підтвердження.

Доводи апелянта про те, що судом безпідставно не прийнято до уваги постанову дізнавача СД Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 06.04.2023 про закриття кримінального провадження по заяві позивача за відсутністю в діянні позивача складу кримінального проступку, не заслуговують на увагу, оскільки постанова дізнавача не є доказом укладення договору позики між позивачем та відповідачем і доказом отримання позичальником грошових коштів від позивача.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо укладення договору позики, змісту умов договору, факту отримання відповідачем від нього грошової суми позики, не довів їх переконливість. Також апелянт не довів, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Підстав для скасування рішення Надвірнянського районного суду з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено.

Постановою колегії апеляційного суду апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, а заочне рішення Надвірнянського районного суду від 17 січня 2024 року залишено без змін.

_________________

Цей приклад із судової практики показує, що захист прав позикодавця забезпечується у разі дотримання вимог закону, які предявляються до договорів позики.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.  На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.