Історична довідка

1. Інформація про область

Івано-Франківська область (до 1962 року Станіславська) створена Указом Президії Верховної Ради СРСР № 32/30 про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської областей в складі Української РСР від 27 листопада 1939 р. з центром у місті Станіслав. У склад Станіславської області тоді були включені місто Станіслав і повіти: Городенківський, Долинський, Калуський, Коломийський, Косівський, Надвірнянський, Рогатинський, Снятинський, Станіславський, Тлумацький.

Область розташована на заході України і входить до складу історико-географічної області Галичина. Межує: на північному заході — зі Львівською областю, на північному сході — з Тернопільською, на південному сході — з Чернівецької, на півдні — з Румунією і на південному заході — із Закарпатською областю.

На території області виділяються три природні зони. Це рівнини Наддністрянщини, Передкарпаття і гірські Карпати.

Її площа складає 13,9 тис. кв. км (2,3% від території України). Чисельність населення — 1409,8 тис. чоловік (2,9% населення України), у тому числі міське — 593 тис. чоловік (42,1%) і сільське — 816,8 тис. чоловік (57,9%). Щільність населення — 101 особа на кв. км.

На даний час до складу області входить 14 районів, 15 міст, у тому числі 5 міст обласного підпорядкування (Івано-Франківськ, Калуш, Коломия, Яремча, Болехів), 24 селища міського типу і 765 сільських населених пунктів. Адміністративний центр — місто Івано-Франківськ, засноване у 1662 році. Населення нараховує 237 тис. чоловік.

Територія області в середні віки входила до Галицького, а згодом - до Галицько-Волинського князівства, яке було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва.

У 1241 р. під час татаро-монгольської навали Галич і інші поселення князівства були зруйновані. Потім Галичину прибрали до рук польсько-литовські феодали. Під владою Польщі вона перебувала до XVIII ст., а з 1772 по 1918 р. входила до складу Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини). Після розпаду Австро-Угорщини, у листопаді 1918 р., увійшла до складу Західно-Української народної республіки. Область знову з’явилася у складі України у вересні 1939 року.

На даний час в області сформована багатоукладна економіка. Основна частина промислового потенціалу зосереджена в передгірній зоні (Калуш, Надвірна, Долина, Бурштин, Івано-Франківськ і Коломия). Ведучий аграрний регіон області простягнувся з північного заходу на південний схід, уздовж Дністра.

Для промисловості характерний надзвичайно високий рівень спеціалізації: на долю електроенергетики приходиться біля третини загального випуску продукції промисловості. При цьому практично весь обсяг приходиться на одне підприємство — Бурштинську ГРЕС, що є найбільшою на заході України. Іншими ведучими секторами промисловості є нафтогазовий комплекс і хімічна промисловість. Остання також представлена фактично двома підприємствами — Калуським хімкомбінатом і Надвірнянським НПЗ. З інших галузей можна виділити харчову промисловість, промисловість будівельних матеріалів, лісовий комплекс, машинобудування і легку промисловість.

Швидкими темпами розвивається туристична галузь в гірській частині області.

Основні визначні пам’ятки: національний заповідник «Стародавній Галич», церква св. Пантелеймона біля Галича, Рождественська церква в Галичі, Успенська церква в с. Крилос, церква Святого Духа в Рогатині, Манявський скит, єдиний у світі музей писанки в м. Коломия.

Івано-Франківщина є батьківщиною оспіваних у «Слові о полку Ігоревім» князя Ярослава Осмомисла і княгині Ярославни, дівчини-патріотки з Рогатина, що увійшла в історію під ім'ям Роксолани і як дружина султана відіграла значну роль у політичному житті Туреччини XVI ст. Тут народились керівник опришківського руху Олекса Довбуш сподвижник Богдана Хмельницького Семен Височан, письменники Іван Вагилевич, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Марійка Підгірянка, мистецтвознавець Святослав Гординський, композитор Анатолій Кос-Анатольський, художники Ярослав Пстрак та Василь Касіян, скульптори Михайло Бринський та Григорій Крук, провідні діячі національно-визвольного руху Дмитро Вітовський та Степан Бандера, найбільший націоналіст за всю історію України, Великий Українець і проголошений народом Герой України.

Тут бували і працювали Іван Франко, Михайло Грушевський, Денис Січинський, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Олекса Новаківський, Михайло Коцюбинський, Максим Рильський. 1919 року, коли Станіслав був столицею ЗУНР, тут в різний час побували Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

2. Історична довідка про Апеляційний суд Івано-Франківської області

Історія судочинства в Станіславові

14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив місту Станіславу самоврядування за Магдебурзьким правом. Цим привілеєм був передбачений і герб міста, в основу малюнка якого була поставлена відчинена міська брама з трьома бойовими вежами. Цей архітектурний сюжет зберігся у зображенні гербів і печаток міста і в наступні століття.

У 1666 році у Станіславові посередині великого чотирикутного ринку виросла перша дерев'яна ратуша. Ніхто й не планував встановлювати її тут надовго: вже у 1672 році бургомістр засідав у дерев'яно-кам'яній будівлі. Тодішня ратуша була не лише місцем засідань ради й спостережним пунктом, тодішня ратуша – перше місце, в якому знаходився перший суд.

В 1695 році на місці другої споруди міської ратуші, під керівництвом надвірного архітектора Кароля Беное. Архітектор уміло поєднав стрільчасті вежі з крокв'яним склепінням поверхів у формі хреста, рамена якого виходили чотирма кінцями до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Ратуша мала 9 поверхів. На 5-му поверсі вежі знаходився міський годинник. На куполі височіла фігура архангела Михаїла, патрона Червоної Русі. Тоді місто мало не одного голову: з 1674р. міське самоуправління ділилося на вірменський та польсько-русинський магістрати. У ратуші засідав якраз останній, з виборним війтом на чолі. Вибори до магістрату відбувалися на новий рік у присутності намісника чи замкових економів, які не раз активно втручались в виборчий процес. Постійно обиралися 14 чоловік, із яких власники міста та їх заступники обирали 2 бургомістрів або проконсулів (президентів), а решта обирали з-поміж себе війта і його заступників (маршалків), 4 лавників (суддів) та 7 радників (райців). Поряд з засіданнями магістрату тут відбувався суд. У підвалах ратуші, які були сполучені з підземними переходами під фортецею, сиділи злочинці, часто - опришки.

В 1735 році активізувався опришківський рух. Для боротьби Й. Потоцький створив так звані «секвесторні суди», які передбачали створення загонів смоляків. Ними довгий час командував комендант Станіславської фортеці С.Прилуський. Він же керував каральними експедиціями проти опришків.

В 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша – відомого ватажка опришків.

За Австрійської влади (1772-1917) у 1776 році розпорядженням цісаря Йосипа II реорганізовано органи міського самоуправління. Для керівництва міською управою призначався з Відня крайсгауптан (крайовий капітан). Адміністративні та силові функції здійснювали бургомістр, синдик (старшини) та асесори (радники). Усі вони були переважно юристами за освітою.

В 1801 році в результаті банкрутства власників міста Потоцьких приватні маєтки Станіслава і навколишніх сіл перейшли у власність австрійської держави. Стались зміни у структурі міських органів: з ратуші вигнали магістрат (суд в його складі), а приміщення її використовували під магазин, склади амуніції та арсенали зброї.

В 1850 році вводиться нова система судочинства, яка передбачала створення при окружних судах органів державної прокуратури.

28 вересня 1868 року в місті з вини мешканців виникла пожежа, яка почалась з центральної вулиці Липової в будинку 34. Вигоріла половина міста. Катастрофічна пожежа проковтнула 260 будинків. Загинули художні розписи церков, згоріла ратуша, пошта, суд, театр, крамниці, майстерні, дерев’яні будинки. Пожежа вирувала основному в центральній частині міста.

28 вересня 1906 року по вул. Білінської (сучасна вул. Академіка Сахарова), 11 у місті Станіславові було придбано за контрактом землю за ціною 89 тисяч 457 крон під забудову повітного та обласного суду, в’язниці з прибудовами. У травня 1911 року були здані в експлуатацію головний судовий будинок, головний зал судових засідань з прибудовами, тюремний будинок з прибудовами, одноповерховий тюремний будинок для неповнолітніх, одноповерховий ізоляційний будинок, а також господарський та житловий будинок для урядовців, де в наш час розташовані управління СБУ в області та управління МВС в області.

Тюремний 4-х поверховий будинок, розташований паралельно до головного судового будинку. Дахи покриті черепицею. З підвального тюремного приміщення в’язнів підземеллям доставляли в головний зал судових засідань.

Якщо на початку ХХ ст. адміністрацією краю відали поляки, то судочинство було українським. Був це недогляд влади чи навпаки - свідома внутрішня політика Австро-Угорщини, але стан справ у судочинстві склався таким чином, що, навіть анексувавши західноукраїнські землі, поляки ще протягом десятиріччя не могли повністю усунути суддів-українців. Та й до 1932-1933 років сама структура судів залишалася «австрійською».

Країна була поділена на судові округи з Окружним судом у центрі, друга інстанція - Апеляційний суд і, насамкінець - Найвищий суд (у Відні, а за польської влади - у Варшаві). На території Станиславівського воєводства діяли три Окружні суди: Станиславівський, Коломийський і Стрийський. До Станиславівського судового округу входили Станиславівський, Калуський, Надвірнянський і Тлумацький повіти. Окружні суди підпорядковувалися Апеляційному суду у Львові, але самі були апеляційною інстанцією для Повітових (з 1928 року - Гродських) судів.

Станиславівський Крайовий суд був створений ще у 1850 році на підставі Положення про судоустрій від 14 червня 1849 року, а в 1853 році був перейменований на Окружний суд.

Згідно з Положенням про судоустрій від 1928 року, в компетенцію Окружного суду входив розгляд усіх судових цивільних, карних справ, апеляцій на вироки гродських судів, справ, пов'язаних із судовою процедурою, затвердження списків присяжних. До складу суду входили відділи цивільний, карний, слідчий та президіальний, який вирішував справи, пов'язані із безпосереднім здійсненням судочинства.

Окружний суд у Станиславові був розташований по вул. Білінського, 11 (тепер - вул. Акад. Сахарова) у будинку, спеціально побудованому у 1910 році для потреб судочинства. На першому поверсі будівлі знаходився Повітовий, пізніше - Гродський суд, а вище - Окружний суд та Прокуратура.

Голову Окружного суду призначав міністр юстиції. Починаючи з передвоєнних часів і до 1932 року, Головою Станиславівського Окружного суду був українець Филимон Метелля. Цей поважний суддя дбав про розвій українського громадського життя і щомісячно 1% від своєї зарплати перераховував на «Рідну Школу». Але він був не єдиним суддею-українцем. Кримінальний відділ очолював радник Клим Кульчицький, пізніше - Роман Крупка. Українськими суддями-цивілістами були: радники Монцібович, Кохановський, Сміх, Копровський, Олекса Саляк, Євген Барановський, Сильвестр Каратницький. Серед судових секретарів теж було немало українців: Лемеха, Сем'янів, Прідун, Мриглода, Починок, Воєвода та ін. Микола Лемеха брав активну участь в українському громадському житті: був членом товариств «Руська хата», «Українська бесіда», співзасновником співочого товариства «Станиславівський боян», де співав другим тенором. Офіціал Окружного суду Радислав Василь Ставничий був засновником міщанського касового товариства «Руська хата», входив у склад надзірної ради Українського кооперативного банку.

У судочинстві брали участь присяжні засідателі. Наприклад, від Станиславова на 1931 рік було запропоновано 94 присяжних засідателі, серед яких були власник кав'ярні Жозеф Ацкерман, механік Вацлав Августин, купець Жигмунт Аустер, кравець Мозес Бладер, коваль Якоб Борис, власник ощадної каси Людвіг Гальперн, капелюшник Герман Хейс, ресторатор Антоній Соланьскі, Ян Стафф - власник цукерні, Стефан Сторожинський - каменяр, Гнат Ткачук- рільник та ін. Українців у списку було дуже мало, а жінок не було жодної.

Свідкам, які викликалися у справах, виплачували гроші за відрядження. При виплатах враховувалися кошти на проїзд, харчування, а також втрату заробітку. Для прикладу, свідок Дмитро Кралько 14 серпня 1925 року отримав відшкодування за час, потрачений у суді, в розмірі 10 злотих 04 гроші.

Станиславівський Повітовий суд був створений у 1850 році і без особливих змін проіснував до 1928 року, коли був реорганізований у Гродський суд. Повітовий (Гродський) суд поділявся на 2 відділи: цивільний та кримінальний.

У другій половині 1930-х років основними цивільними справами Станиславівського Гродського суду були витребування виплати заборгованості за квартиру, визнання недійсним договору найму житла, справи про повернення боргів, уплату векселів, справи, пов'язані з земельними ділянками (захоплення, дозвіл переходу через земельну ділянку, порушення межі), справи про спадкування, рідше - справи про призначення аліментів.

Основними кримінальними справами були справи про крадіжки, торгівлю сахарином, втечу з-під варти, спричинення тілесних ушкоджень, образу особи («писківки»), образу органів влади, розповсюдження фальшивих грошей, оголошення страйку.

Ось перелік деяких справ, які дають уявлення про спори і тяжби в старому Станиславові: стосовно звинувачення Балтаровича за крадіжку залізничних квитків, 1937 рік; Шнаппа - в шахрайстві шляхом продажу хворого коня, 1937 р.; Алейника - в шахрайстві під час гри у карти, 1937 р.; Пізяка - у шахрайстві, яке виражалося у вживанні спиртних напоїв та обіду у ресторані безплатно, 1938 р; Берчинського - у примушуванні господарів його пригощати, 1938 р.; Вереса - в шахрайському отриманні пільгових залізничних квитків, 1939 р.; Ляйтнера - про уплату заборгованості за навчання сина в музучилищі, 1937 р.; до директора театру ім. Монюшки Лозинської про виплату 3000 зл., зароблених артистом Бонга Зігмундом, 1936 р. та ін.

Історія Апеляційного суду Івано-Франківської області

Історія створення Апеляційного суду Івано-Франківської області – тоді Обласного суду Станіславської області - започаткована у 1939 році з моменту встановлення радянської влади в Західній Україні. Перерва в роботі, викликана початком Великої Вітчизняної війни, закінчується в 1944 році, коли Обласний суд почав працювати в м. Снятині доки в серпні 1944 року радянські війська не визволили місто Станіслав від німецьких окупантів.

На той час Обласний суд розглядає віднесені законом до його ведення кримінальні та цивільні справи.

В складі суду діють колегії – у кримінальних та у цивільних справах які розглядають як кримінальні справи, підсудні Обласному суду, так і скарги і протести на вироки і ухвали народних судів.

Створена Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14.08.1954 року, Президія Обласного суду починає розгляд в порядку нагляду справи по протестах на вироки, рішення та ухвали народних судів які вступили в законну силу. Також розпочатий розгляд касаційних ухвал Обласного суду.

Підпорядковувався Станіславський Обласний суд Міністерству юстиції УРСР.

В 1962 році місто Станіслав перейменовано в Івано-Франківськ і Станіславський Обласний суд став називатись Івано-Франківським Обласним судом.

В подальші роки діяльність суду спрямована на всемірне зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням і має завданням охорону від усяких посягань:
- закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем;
- соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією і законами України;
- прав і законних інтересів державних підприємств, установ, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій.

Усією своєю діяльністю суд виховує громадян у дусі відданості Батьківщині, точного і неухильного виконання Конституції і законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян.

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, що стосуються прав та інтересів громадян, державних підприємств, установ, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій, та розгляду в судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчинені злочину, виправдання невинних.

Застосовуючи міри кримінального покарання , суд не тільки карає злочинців, але також має своєю метою їх виправлення та перевиховання.

Івано-Франківський Обласний суд здійснює нагляд за такими міськими та районними судами:
1. Богородчанський районний суд;
2. Болехівський міський суд;
3. Верховинський районний суд;
4. Галицький районний суд;
5. Городенківський районний суд;
6. Долинський районний суд;
7. Івано-Франківський міський суд;
8. Калуський міський суд;
9. Калуський районний суд;
10. Коломийський міський суд;
11. Коломийський районний суд;
12. Косівський районний суд;
13. Надвірнянський районний суд;
14. Рогатинський районний суд;
15. Рожнятівський районний суд;
16. Снятинський районний суд;
17. Тисменицький районний суд;
18. Тлумацький районний суд;
19. Яремчанський міський суд.

До 1991 року нарахування заробітної плати суддям Обласного суду проводилося в централізованій бухгалтерії при обласному відділі юстиції облвиконкому, з 1992 року в Обласному суді діє своя бухгалтерія.

ГОЛОВИ ОБЛСУДУ

В архівних матеріалах збережені не всі матеріали про голів Обласного суду. Відомо, що ними були в хронологічній послідовності такі люди:

Балабан Федір Федорович (з 1946 р. по 07.03.1947 р.) (матеріали та фото відсутні).

Русаков Василь Іванович (з 07.03.1947 р. по 14.04.1948 р.) (матеріали та фото відсутні).

Ковцур Іван Купріянович (з 14.04.1948 р. по 19.04.1951 р.) (матеріали та фото відсутні).

Кузьменко Євген Павлович ( з 19.04.1951 р. по 30.12.1962 р.)

Кузьменко Євген Павлович народився в березні 1924 року в м. Харків.
З вересня 1938 р. по червень 1941 р. – курсант 14 Харківської артилерійської спецшколи.
З червня 1941 р. по лютий 1942 р. – курсант 3-го Ленінградського артилерійського училища.
З лютого 1942 р. по червень 1942 р. командир взводу, начальник розвідки дивізіону артилерійського полку № 1019 в Гороховецьких таборах Горьковської області.
З червня 1942 р. по квітень 1943 р. – начальник розвідки дивізіону артилерійського полку Артилерійських курсів вдосконалення командного складу Червоної Армії в м. Семьонов Горьковської області.
З квітня 1943 р. по серпень 1944 р. – начальник розвідки дивізіону 173 Гвардійського артилерійського полку 81 Гвардійської стрілецької дивізії 2-го Українського фронту. 
За успішне виконання завдань командування у серпні 1943 р. нагороджений Орденом Червоної Зірки.
В серпні 1944 р. отримав важке поранення, тому з серпня 1944 р. по вересень 1945 року лікувався у військовому шпиталі № 1001 в м. Ворошиловграді.
27 грудня 1945 р. за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»
З вересня 1945 р. по серпень 1949 р. навчався в Харківському юридичному інституті, який закінчив з відзнакою.
З серпня 1949 р. по вересень 1950 р. – член суду Житомирського обласного суду. У вересні 1950 р. обраний заступником голови Житомирського обласного суду.
У квітні 1951 року обраний головою Станіславського обласного суду і працював на цій посаді до кінця 1962 року.

Карпець Андріян Кирилович (з 02.01.1963 р. по 25.08.1980 р.) (матеріали та фото відсутні)

Тимків Євстахій Дмитрович (з 25.08.1980 р. по 15.02.1995 р.)

Тимків Євстахій Дмитрович народився 2 січня 1937 року в с. Стрілки Перемишлянського (Бобркського) району, Львівської області. Навчався в Стрілківській початковій та в Бобркській середній школі. В 1954 р. навчання закінчив.
В вересні 1955 р. був обраний секретарем Срілківської сільської Ради.
В жовтні 1956 р. призвався на службу до Радянської Армії. 
В липні 1959 р. достроково звільнений в запас у зв’язку з вступом до Львівського державного університету на юридичний факультет. Закінчивши навчання в червні 1964 р. обраний народним суддею постійної сесії Городенківського районного народного суду в м. Снятин.
З грудня 1966 р. по червень 1971 р. був членом Івано-Франківського обласного суду.
В червні 1966 р. обраний заступником голови Івано-Франківського обласного суду по цивільних справах.
22 серпня 1980 р. обраний головою Івано-Франківського обласного суду і працював на цій посаді до 11 листопада 1994 р.

На основі Закону № 2531- III від 21.06.2001 року про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» Івано-Франківський Обласний суд реорганізований в Апеляційний суд Івано-Франківської області. Його організаційна структура також зазнала змін. 
В складі суду діють дві судові палати:
- судова палата у цивільних справах;
- судова палата в кримінальних справах.

На той час затверджена Указом Президента України від 20 серпня 2001 року № 641 (641/2001) мережа з 19 місцевих районних та міських судів:
1. Богородчанський районний суд;
2. Болехівський міський суд;
3. Верховинський районний суд;
4. Галицький районний суд;
5. Городенківський районний суд;
6. Долинський районний суд;
7. Івано-Франківський міський суд;
8. Калуський міський суд;
9. Калуський районний суд;
10. Коломийський міський суд;
11. Коломийський районний суд;
12. Косівський районний суд;
13. Надвірнянський районний суд;
14. Рогатинський районний суд;
15. Рожнятівський районний суд;
16. Снятинський районний суд;
17. Тисменицький районний суд;
18. Тлумацький районний суд;
19. Яремчанський міський суд.

Указом Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» № 328/2004 від 15 березня 2004 року ліквідовано в Івано-Франківській області Калуський міський суд, Калуський районний суд, Коломийський міський суд, Коломийський районний суд. Одночасно цим Указом створюються Калуський міськрайонний суд у складі 11 суддів та Коломийський міськрайонний суд у складі 10 суддів.

Таким чином кількісна мережа місцевих судів зменшується до 17 одиниць.

Голови Апеляційного суду Івано-Франківської області

Першим головою Апеляційного суду Івано-Франківської області був Федченко Олександр Степанович.

Федченко Олександр Степанович (з 12.12.1995 р. по 30 червня 2004 р.)

Федченко Олександр Степанович народився 11 вересня 1951 року в с. Носачів Смілянського району, Черкаської області. 
З 1958 по 1968 р. навчався у Смілянській середній школі № 10. У вересні 1968 року пішов працювати різноробочим Смілянського електро-механічного ремонтного заводу. З листопада 1969р. по листопад 1971р. проходив строкову службу в Радянській армії. З січня 1972 р. працював свердлярем Смілянського електро-механічного ремонтного заводу. 
З вересня 1973 р. по червень 1978 р. навчався на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка.
У липні 1978 р. обраний суддею Мінського районного суду м. Києва, а в березні 1984 р. – на посаду судді Київського міського суду.
З лютого 1990 р. по грудень 1995 р. працював на посаді судді Верховного Суду України.
З 12.12.1995 р. по 30 червня 2004 р. – голова Івано-Франківського обласного суду, Апеляційного суду Івано-Франківської області.
13 грудня 2003 р. присвоєне звання «Заслужений юрист України».
17 червня 2004 р. обраний на посаду судді Верховного Суду України.

З 14 жовтня 2005 року головою Апеляційного суду Івано-Франківської області Указом Президента України призначений Гвоздик Павло Олександрович.

Гвоздик Павло Олександрович (з 14.10.2005 р. – 25.10.2010 р.)

Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент, член Ради суддів України, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого IV ступеня.

Народився 23 серпня 1958 року в місті Полтава.
Освіта вища, в 1984 році закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка, юридичний факультет, спеціальність – правознавство після служби в армії та роботи впродовж року робітником на Полтавському електромеханічному заводі. В цьому університеті захистив кандидатську дисертацію на тему «Правові засади збереження біологічного різноманіття».
Простажувавшись протягом року на посаду народного судді в Івано-Франківському міському суді, працював народним суддею Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області впродовж 1985 - 1986 років.
В 1986 – 1992 роках - суддя Івано-Франківського обласного суду.
З грудня 1992 року по 2005 рік голова Івано-Франківського міського суду.
В жовтні 2005 року Указом Президента України призначений головою Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Член Спілки юристів України, голова Івано-Франківської обласної організації Спілки юристів України (з 1991 р.), Заслужений юрист України (12.2002 р.), Почесний член Спілки юристів України (10.1998 р.), в жовтні 2002 року нагороджений Грамотою Верховної Ради України, переможець другого Всеукраїнського конкурсу на найкраще професійне досягнення «Юрист року» в номінації «Суддя» за підсумками 2000 року (2001 р.). Має 1-й кваліфікаційний клас судді.
Автор близько 20 наукових праць, зокрема співавтор брошур: «Про деякі питання організації та розгляду судових справ про обмеження прав громадян» (2001 р.), «Організація діяльності місцевого суду» (2003 р.), «Апеляційне провадження» (2003 р.).
Володіє польською та англійською мовами.
3 вересня 2010 року Гвоздик П.О. обраний головою Ради суддів загальних судів України.
21 жовтня 2010 року Верховна Рада України обрала Гвоздика П.О. суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Стефанів Надія Степанівна (з 20.12.2010 р. – 11.04.2014)

Голова Апеляційного суду Івано-Франківської області

Народилась 12 березня 1963 року в cелі Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області.
Освіта вища, в 1984 році закінчила Томський державний університет, юридичний факультет, спеціальність – правознавство.
Працювала слідчим Асиновського міського відділу внутрішніх справ Томської області. Старшим міжгосподарським юрисконсультом Рожнятівського РАПО в Івано-Франківській області забезпечувала юридичну допомогу в господарській діяльності колективних господарств. 
З 04.05.1990 року обрана суддею Калуського районного суду Івано-Франківської області де здійснювала правосуддя по цивільних, кримінальних та адміністративних справах. З 15.01.2002 року працювала суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області, розглядала кримінальні справи в апеляційному порядку та справи в першій інстанції відповідно до процесуального законодавства.
12 жовтня 2007 року призначена на посаду заступника голови Апеляційного суду Івано-Франківської області, головою судової палати в цивільних справах.
20 грудня 2010 року призначена головою апеляційного суду Івано-Франківської області.
Особлива зацікавленість знаннями з області прав людини. Постійно приймає участь в програмах, тренінгах, семінарах та конференціях різного рівня, в тому числі і по протидії торгівлі людьми, включаючи програми Гельсінського Фонду по Правах Людини. 
У вересні 2007 року закінчила навчання на Вищому міжнародному курсі по захисту прав людини Гельсінського Фонду по Правах Людини в Варшаві (Польща). Пройшла стажування в Європейському суді з прав людини.
Вільно володіє англійською мовою.

Гриновецький Богдан Михайлович (з 25.04.2014)

Згідно Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів» судові палати апеляційного суду перейменовано, відповідно, в судову палату з розгляду цивільних справ та судову палату з розгляду кримінальних справ. Цим же законом в суді введено посади секретарів судових палат, а також виключено посаду першого заступника голови суду.

Інноваційні підходи в діяльності Апеляційного суду Івано-Франківської області

Апеляційний суд Івано-Франківської області – один з передових пілотних судів України – тісно співпрацює з Проектами USAID «Україна: верховенство права» та «Україна: справедливе правосуддя».

Колектив Апеляційного суду Івано-Франківської області – це потужна команда однодумців, яка працює злагоджено і ефективно, результатами своєї роботи підвищує рівень довіри громадян до судової системи держави, утвердження в Україні верховенства права. МИ ХОЧЕМО, МОЖЕМО І ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ЛЮДЕЙ.

Інформаційні технології в роботі суду

Восени 2007 року, за сприяння Проекту USAID «Україна: верховенство права», дорадчою групою до якої входили представники Верховного Суду України, Ради Суддів України та Державної судової адміністрації України, Апеляційний суд Івано-Франківської області було обрано одним із семи судів для впровадження пілотного проекту основні цілі якого були: 
- впровадження автоматизованої системи випадкового розподілу між суддями всіх справ;
- відправка до Єдиного державного реєстру судових рішень через Судовий інформаційний центр постановлених суддями рішень в електронній формі.

Вже 1 грудня 2008 року апеляційний суд повністю перейшов на автоматизовану систему ведення судового діловодства «Документообіг апеляційного суду».

Саме автоматизація роботи значною мірою підвищила її ефективність, сприяє прозорості судової влади на Івано-Франківщині та доступності громадян до правосуддя. Випадковий автоматизований розподіл судових справ між суддями підвищив довіру громадськості до правосуддя, а база процесуальних документів, яка створена в електронній системі ведення документообігу, дала можливість використання єдиних підходів до написання судових рішень і тим самим позитивно вплинула на їх стабільність.

Дана автоматизована система дозволила підвищити оперативність та якість обслуговування громадян при наданні їм відповідної інформації та реєстрації поданих ними матеріалів. Використання такої автоматизованої системи значно підвищило ефективність управління діяльністю суду та продуктивності праці її працівників.

Впровадження в роботу автоматизованої системи розпочалося із проведення навчань із суддями та працівниками апарату суду. Обізнані з питань автоматизації роботи суду представники ТОВ КБ «ТЕТА» змогли у короткі терміни здійснити якісну підготовку працівників суду до порядку ведення діловодства в електронній формі.

Наступним кроком стало встановлення більш як 100 нових комп’ютерів, двох потужних серверів, проведення нової локальної мережі, встановлення нової спеціально розробленої програми.

Для забезпечення ведення судового діловодства, автоматизованою системою «Документообіг апеляційного суду» підтримувались наступні операції:
- реєстрація, а також спрямування судових справ та кореспонденції, що надходить до апеляційного суду та виходить з нього;
- автоматизований розподіл справ суддям;
- формування судових рішень для відправки до Єдиного державного реєстру судових рішень;
- реєстрація звернень громадян;
- передача справ та іншої документації в архів.

База даних цієї автоматизованої системи включає практично всі компоненти судового діловодства та використовується для:
- щоденного контролю за роботою суду, в тому числі за рівнем робочого навантаження суддів та за дотриманням вимог законодавства;
- надання у встановленому порядку оперативної інформації особам, які звертаються до апеляційного суду, щодо стану розгляду судом справ і матеріалів;
- підготовки звітності про розгляд справ і матеріалів апеляційним судом;
- зберігання текстів судових рішень, винесених (постановлених) суддями апеляційного суду;
- отримання інформації для підготовки аналізів та узагальнень судової практики;
- забезпечення зв’язку між працівниками суду.

За результатами оцінки переваг автоматизованої системи ведення судового діловодства «Документообіг суду» знято документальний фільм «Апеляційний суд Івано-Франківської області. Перезавантаження», який доступний для перегляду на веб-сторінці суду на порталі «Судова влада України».

З 1 січня 2011 року на виконання Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в Апеляційному суді Івано-Франківської області запроваджена автоматизована система документообігу «ДЗС». Зважаючи на двохрічний досвід Апеляційного суду Івано-Франківської області щодо ведення електронного документообігу в програмі «Lotus Notes», не знайшовши в «ДЗС» повного функціоналу програми «Lotus Notes», з метою уникнення переходу до паперових носіїв інформації Апеляційний суд Івано-Франківської області, рішенням зборів суддів вирішив одночасно працювати в обох системах. Дублювання роботи виявилось накладним в плані затрат робочого часу і з 1 січня 2012 року Апеляційний суд Івано-Франківської області рішенням зборів суддів працює в програмі «Lotus Notes», оскільки її використання не суперечить Положенню про автоматизовану систему документообігу в судах.

З лютого 2010 року в Апеляційному суді Івано-Франківської області працюють інформаційні кіоски, якими можуть користуватись усі особи, що відвідують установу. Інформаційні кіоски приєднані до системи електронного ведення документообігу суду, тому інформація в ньому оперативно поновлюється. У інформаційному кіоску кожен може переглянути та надіслати на свою електронну адресу інформацію про: 
- справи призначені до розгляду у апеляційному суді;
- структуру, функції підрозділів, історію та досягнення апеляційного суду;
- графік прийому громадян керівництвом суду;
- порядок оплати та реквізити для оплати судового збору;
- взірці документів та багато іншого.

В червні 2011 року в Апеляційному суді розпочала свою роботу автоматизована довідково-інформаційна служба – call center. Його відкриттю передувала ґрунтовна підготовча робота.

Впродовж місяця, в грудні 2010 року, ретельно фіксувались всі телефонні дзвінки, котрі надходили до апеляційного суду. Також отримана інформація від АТС про кількість невдалих спроб зателефонувати, через банальну причину – телефонний номер був зайнятий.

Проаналізувавши отриманий матеріал стало зрозуміло, що велика кількість запитуваної інформації є стандартною і може надаватись в автоматичному режимі, який передбачає ще й такий бонус, як цілодобовий режим роботи.

Запровадження такого виду автоматичного обслуговування відвідувачів суду безперечно покращило рівень доступності судових послуг, задоволення роботою суду.

Кадрова політика

Просування апеляційного суду в напрямку надання якісних судових послуг також великою мірою залежить від створення ефективного порядку підбору та роботи з кадрами.

В грудні 2008 року, робочою групою з питань вдосконалення кадрової політики та адміністрування суду, Апеляційний суд Івано-Франківської області визначено пілотним судом для участі в проекті USAID «Україна: верховенство права» по вдосконаленню системи управління кадрами.

Починаючи з 2009 року Апеляційний суд Івано-Франківської області активно працює в напрямку удосконалення кадрової політики. При проведенні конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців апеляційного суду та формуванні кадрового резерву запроваджено застосування психологічної профдіагностики, тестування з метою визначення придатності особи до роботи, перевірки особистісних якостей щодо відповідності роботі за фахом на певній посаді.

Положення про психологічне тестування кандидатів, які претендують на заміщення вакантних посад державних службовців Апеляційного суду Івано-Франківської області затверджене наказом голови апеляційного суду. Отримані результати тестування використовуються також для розробки індивідуальних курсів в програмах орієнтації та адаптації новопризначених працівників, що являють собою систему заходів по врегулюванню зв’язків між підготовкою в освітніх закладах і їх професійною діяльністю.

Дані програми розробляються з метою:
- ознайомлення працівника з його посадовими обов’язками, специфікою роботи суду;
- ознайомлення працівника з колегами по роботі, цілями діяльності суду, філософією діяльності суду, стилем управління колективом, внутрішньою культурою колективу;
- ознайомлення працівників з організацією роботи суду та його структурою;
- зниження психологічної напруги і подолання великої кількості проблем на початку їх роботи в суді;
- формування мотивації у новопризначених працівників щодо високої якості роботи та моральності поведінки;
- формування позитивного ставлення до виконання посадових обов’язків та роботи суду в цілому;
- психологічні особливості спілкування з різними категоріями відвідувачів суду;

Ведення новацій в кадровій політиці забезпечило високу якість та ефективність роботи новопризначених працівників, низьку плинність кадрів в колективі, формування командного стилю роботи працівників суду.

Комунікаційна діяльність суду

Для забезпечення відкритості роботи Апеляційного суду Івано-Франківської області в суді введена посада спеціаліста по зв’язках з громадськістю.

В червні 2011 року в апеляційному суді розроблена і затверджена комунікаційна стратегія суду, яка є базовим документом для формування внутрішньої та зовнішньої комунікаційної діяльності суду в регіоні.

Основна місія комунікацій апеляційного суду – підвищення довіри громадян до системи судочинства в Україні через довіру до роботи апеляційного суду, як ланки системи. Виконання цієї місії планується через:
- інформування громади краю про роботу суду;
- інформування громади краю про проблеми в судовій системі України, як частині влади в державі;
- підвищення авторитету судді в суспільстві;
- підвищення авторитету працівника апарату суду;
- підвищення престижу роботи в суді, профорієнтація молоді;
- підвищення рівня правової освіти населення, здобуття громадянами правових знань, забезпечення їх конституційного права знати свої права і обов’язки.

До комунікаційної стратегії на кожен рік розробляється план заходів, які покликані надати цільовим групам всередині і за межами суду інформацію про діяльність суду і суддів з метою впливу на формування громадської думки, налагодження постійного зацікавленого діалогу з громадою Прикарпаття.

Всі комунікації суду будуються на засадах:
- системності і проактивності;
- спільної відповідальності за здійснення комунікаційної діяльності (внутрішньої і зовнішньої);
- спрямованості на донесення інформації і повідомлень до всіх суспільних груп;
- сприйнятті громадян, їх організацій і об’єднань, органів державної влади і місцевого самоврядування, ЗМІ та всіх інших учасників комунікаційного процесу як партнерів по діалогу і взаємодії;
- дотримання етичних норм і вимог.

Для розробки заходів зовнішньої комунікації суду проаналізовано: 
- цільові аудиторії суду в регіоні;
- комунікацій аудиторій;
- форми і методи роботи з аудиторіями.

На основі проведеного аналізу та мети, Апеляційний суд Івано-Франківської області визначив пріоритетність роботи з цільовими аудиторіями суду і на першому місці в цьому списку – молодіжні аудиторії – майбутнє нашої держави.

Комунікації суду з молодіжними аудиторіями ведуться по кількох напрямках:
- інформаційно-просвітницька робота з школярами загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій міста на теми знайомства з роботою суду як установою, в якій кожен громадянин держави може відстояти свої порушені права, вирішити спори різного характеру;
- профорієнтаційна діяльність суду з учнями старших класів шкіл, ліцеїв, гімназій міста з метою популяризації роботи в суді;
- інформаційно-просвітницька робота з студентами вищих навчальних закладів міста з метою знайомства з роботою суду як установою, в якій кожен громадянин держави може відстояти свої порушені права, вирішити спори різного характеру;
- профорієнтаційна діяльність з студентами юридичних факультетів вищих навчальних закладів міста з метою ознайомлення з посадовими обов’язками працівників суду з метою рекрутування;

Також суд комунікує з молодіжними громадськими організаціями краю різного спрямування, представники суду активно співпрацюють в організації та проведенні спільних круглих столів, семінарів, конференцій, тощо.

Добре сприймається молоддю така форма роботи, як проведення днів відкритих дверей суду. Зазначений захід, в поєднанні з інтерактивними бесідами суддів з учнями в школі, з ентузіазмом сприймається вчителями правознавства, які відчувають брак методичних матеріалів для проведення уроків з даного предмету.

Важливе місце в реалізації заходів комунікаційної стратегії суду займає організація моніторингу та оцінки результатів комунікаційної діяльності. Над цією проблемою суд працює і використовує різні форми – від моніторингу публікацій в ЗМІ про діяльність суду до проведення локальних опитувань з людьми, які брали участь у проведенні заходів.

Наукове вивчення результатів комунікаційної діяльності можливе за сприяння проекту, який замовляє соціологічні дослідження на дану тему.

Всі введені прогресивні зміни в роботі Апеляційного суду Івано-Франківської області стали можливими за безпосередньої підтримки проекту USAID, роботи його експертів та розуміння необхідності прогресивних перетворень керівництвом та колективом суду .

Саме за підтримку наших прагнень до прогресивних змін, допомогу у втіленні в життя наших планів, колектив суду висловлює щиру вдячність проекту USAID та сподівається на подальшу плідну співпрацю.

Апеляційний суд Івано-Франківської області задіяний у різних міжнародних проектах по реформуванню та вдосконаленню організаційної структури роботи суду та апарату суду і активно приймає участь в роботі Українсько-канадського проекту судової реформи, проекту Європейського Союзу «Прозорість та ефективність функціонування судової системи України: компонент державної служби».

Апеляційний суд Івано-Франківської області вперше в Україні виступив з ініціативою розпочати програму захисту свідків та потерпілих по кримінальних справах, пов’язаних з торгівлею людьми та організованими злочинними групами.

Першим кроком програми стало проведення круглого столу в березні 2007 року, на якому, чи не вперше, разом обговорили проблему голова апеляційного суду, начальник СБУ, УБОЗу, прокуратури, міського суду та УМВС в області, а також представник посольства США.

Захист свідків – широке поняття, що передбачає захист свідків, потерпілих та обвинувачених, які пішли на співпрацю з правоохоронними органами. Природно, що люди бояться за своє життя і через залякування не бажають давати свідчення. Щоби захистити їх та отримати законні свідчення, передбачається ряд заходів які забезпечуються державою: людина, що переживає за свою безпеку, має право змінити свої паспортні дані, переїхати в інше місто чи область, а в судовому засіданні - давати свідчення в окремому приміщенні.

Для цього в апеляційному суді обладнані спеціальні кімната та зал судових засідань для допиту свідків, потерпілих та обвинувачуваних, які пішли на співпрацю з правоохоронними органами але бояться за своє життя і через залякування не бажають давати свідчення. Ця людина може за бажанням залишитися не побаченою, але її свідчення можна в прямому режимі чути в залі судового засідання. Дана кімната повноцінно функціонує, розгляд ряду справ проводиться з використанням її технічних можливостей.

Фінансову допомогу на технічне обладнання приміщень і надало посольство США.

У вересні 2008 року Апеляційний суд Івано-Франківської області відвідав Посол США в Україні пан Вільям Тейлор. Він оглянув зали судових засідань та спеціальну кімнату для допиту свідків, особисто протестував її роботу, констатував своє задоволення від побаченого та почутого, запропонував поширити досвід івано-франківців на інші міста України, оскільки проблема захисту прав особи яка дає свідчення в важких справах є дуже актуальною.

Після набуття досвіду практичного застосування допиту свідків, до яких застосовано заходи безпеки, стало зрозумілим, що дистанційна участь інших суб’єктів кримінального процесу у судочинстві не повинна обмежуватися лише окремими випадками допиту осіб, щодо яких застосовуються заходи безпеки, а може бути застосована і щодо участі засудженого, який знаходиться під вартою, при розгляді справи в порядку апеляційного чи касаційного провадження.

16 червня 2011 року в Апеляційному суді Івано-Франківської області презентували систему відеоконференцзв’язку, встановлену між Апеляційним судом Івано-Франківської області та Івано-Франківським слідчим ізолятором за підтримки Міжнародної організації з міграції та сприяння Посольства США в Україні.

Дана система зв’язку між судом і слідчим ізолятором в Україні встановлена вперше і призначена для проведення розгляду судом кримінальних справ без конвоювання з слідчого ізолятора до суду осіб, що перебувають під вартою. Впроваджена новація забезпечить ефективність розгляду кримінальних справ, скорочення термінів розгляду справ, по яких особи перебувають під вартою, зменшення витрат, пов’язаних з організацією їхнього конвоювання зі слідчого ізолятора, охороною в суді й оплатою витрат за доставку засуджених до місця судового розгляду справи.

Крім цього, встановлена система забезпечує можливість реалізації міжнародних договорів, ратифікованих Україною щодо надання міжнародної правової допомоги в розгляді справ, рекомендацій Комітету експертів з питань автоматизації процедури судочинства державам — учасницям Ради Європи щодо впровадження інформаційних технологій на всіх стадіях судочинства, у тому числі в інтерактивному режимі, гарантує забезпечення процесуальних прав учасників кримінального процесу, які перебувають під вартою, на участь в судовому засіданні першої та апеляційної інстанції.

Колектив Апеляційного суду Івано-Франківської області складається з 180 чоловік: 51 судді та 129 працівників апарату суду. 
В Івано-Франківській області функціонують 17 місцевих загальних судів, за 2009 рік надійшло на розгляд апеляційного суду 2734 винесених ними при розгляді кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення судових рішень. Також по першій інстанції судом розглянуто 11 кримінальних справ.

Апеляційний суд розміщений в центральній частині міста, неподалік залізничного вокзалу та автовокзалу на вулиці Грюнвальдській, 11.
Функціонує в Будинку правосуддя на підставі розпорядження Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 15.11.94р. №232-р «Про Будинок правосуддя». 
Розпорядженням Івано-Франківської облдержадміністрації від 12.01.96р. №23 затверджено розподіл приміщень будівлі між користувачами та визначено, що апеляційний суд займає частину приміщень третього та четвертого поверху, загальною площею 1730,50 кв. м.

Будинок правосуддя - красива чотирьохповерхова будівля зведена за панування на теренах Галичини Австро-Угорщини в 1912 році дирекцією залізниці для власних потреб. Проект архітектора Ернеста Баудіша виконаний з елементами мавританського стилю – півциркульні вузькі вікна, гранчасті колони із завершеннями у вигляді тюрбанів.

В 1919 році в будинку працював Секретаріат (міністерства) ЗУНР. Тому в наш час на площі перед Будинком правосуддя встановлений на честь 85-річчя створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) чотиригранний постамент, на вершині якого – січовий стрілець, а знизу по гранях – барельєфи творців ЗУНР: президента Євгена Петрушевича, віце-президента Левка Бачинського, голови Державного секретаріату Костя Левицького та міністра військових справ Дмитра Вітовського. Постамент встановлений коштом мецената Володимира Войцюха.*

_______
*Пан Володимир Войцюк, який працював двірником на вулицях Нью-Йорка, не забував про рідний край. Річ у тім, що до 1990 року він працював учителем на Прикарпатті, а вийшовши на заслужений відпочинок, подався до рідні в США. Що спонукало чоловіка вкладати намозолені гроші в українські монументи? У скільки років пекельної праці обходився йому кожен з них? 
Меценатство простого американського двірника просто вражає: матеріальна допомога у створенні патріотичних кінострічок „Голод-33”, „Нескорений” та „Атентат”, погруддя українському бджоляреві П. Прокоповичу в обласному центрі Прикарпаття, будівництво пам’ятників Тараса Шевченка та Івана Франка в Єзуполі, спонсорування газифікації селища, видання книги Г. Кушнір „Єзупіль в роки незалежності”, матеріальна допомога сім’ям єзупільчан

Апеляційний суд Івано-Франківської області: діяльність та здобутки (pdf версія)